На тихій вуличці київської місцини Пріорка стоїть невелика, скромна селянська хата. Вона не вражає розкішшю чи величчю, але має надзвичайну духовну силу — це місце, де бував Тарас Григорович Шевченко.

Коли ми зайшли до музею, здалося, що час зупинився. На столі лежить перо, поруч — свічка, на стіні — портрети друзів і літературних діячів. Тут відчуваєш дух того часу, коли Шевченко, попри всі страждання і поневіряння, залишався вірним своїй любові до України.

Це місце навчає нас простоті, щирості й глибокій любові до рідної землі. Шевченко був і залишається живим голосом української душі, а музей на Пріорці — тихим нагадуванням про те, що справжня велич не потребує розкоші, вона живе в серці й слові кожного українця.